Практичний психолог Оцик Любов Антонівна

Головні напрями роботи:

1. Психодіагностична робота (індивідуальна і групова).

2. Консультаційна (батьки, педагогічні працівники).

3. Корекційно-розвивальна робота з вихованцями (групова та індивідуальна).

4. Психологічна просвіта батьків, педагогіних працівників.

5. Організаційно-методична робота: самоосвіта та підвищення професійної компетентності, робота з документацією.

6. Зв’язки з громадськістю.

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДКА

Цей процес триває в одних малюків довше, в інших – швидше. Усе залежить від особливостей дитини. Однак те, що дитину потрібно адаптувати до нового соціального режиму – твердження однозначне.

Першочергова порада: мамам, які записали малюка у дошкільний заклад, краще не поспішати з виходом на роботу, адже ще невідомо, чи адаптується дитина до нових умов. Окрім того, спілкування зі значно більшою кількістю людей, ніж раніше, може призвести до того, що малюк почне частіше хворіти. Це тимчасове явище, але деякий час воно не даватиме увійти у нормальний робочим режим.

Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.

Адаптація– це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

· Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;

· Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;

· Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

Щоб процес адаптації не затягувався, необхідно:

· Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;

· Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;

· У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;

· Наблизити домашній режим до садкового;

· Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;

· Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам:

· Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;

· Не залишати дитину на цілий день у групі;

· Гуляти на майданчику після відвідування садка;

· Давати із собою улюблені іграшки;

· Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;

· Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;

· Зустрічати дитину з посмішкою;

· Розповідати якомога більше позитивного про садок;

· Підтримувати самостійність дитини вдома.

( Джерело інформації – Ясінська Х. Адаптація дітей раннього віку до перебування в ДНЗ// Психолог дошкілля. – №4(21).

Підготовка дітей до навчання в школі

Початок навчання дитини у 1-му класі – це дуже відповідальний і досить складний період у житті дитини. Адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини: з'являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов'язки. Зміниться вид діяльності: зараз основною діяльністю Вашого малюка є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання. Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра – стане учнем з певними обов'язками. Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковуватись навчанню, школі, шкільним справам. Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов'язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання.

У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим визначається? Загалом поняття «готовності дитини до школи» розглядається, як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника. Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи. Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати та писати. Однак сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатись успішно.

Психологічна готовність до навчання у школі включає такі компоненти:

· фізіологічна готовність;

· інтелектуальна (пізнавальна) готовність;

· емоційно-вольова готовність;

· соціальна готовність;

· мотиваційна готовність.

Фізіологічна готовність означає достатній рівень дозрівання організму дитини, стан її здоров'я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосуються до змін, пов'язаних з початком навчання.

Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов'язана із відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдяки яким дитина пізнає навколишній світ: мислення, увага, пам'ять, сприймання, уява.

Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обійтися без мислення. А особливо – навчання. На момент початку навчання у школі дитина має володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про стосунки між людьми. Наприклад, дитина має знати: своє ім'я, прізвище, основні кольори, основні геометричні фігури (трикутник, прямокутник, коло) . Володіти поняттям «більший»- «менший», «вищий»-«нижчий», «ширший»-«вужчий». Бажано, щоб дитина орієнтувалась у просторі (знала де права рука, розуміла поняття «під», «над», «біля», «між»). Дитина має вміти аналізувати, встановлювати зв’язки, порівнювати, аналізувати, узагальнювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів та явищ.

Увага є ще одною складовою інтелектуальної готовності. Чим вищий рівень уваги, тим вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес виконання навчальних завдань вимагає більшого зосередження. А для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, наприклад, за допомогою ігор і спеціальних вправ.

Безумовно, легше буде навчатись тій дитині, у якої гарно розвинута пам’ять.

Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих вмінь є достатній словниковий запас дитини.

Достатній розвиток мовлення є ще одною складовою інтелектуальної готовності дитини до навчання. Достатній розвиток м’язів руки, вміння виконувати пальчиками дрібні дії (наприклад, нанизувати намистинки) буде запорукою того, що дитина легко навчиться писати.

Якщо Ви хочете, щоб Ваш малюк добре навчався, із радістю відвідував школу – допоможіть йому. Читайте малюку книжки: казки, вірші, оповідання. Після того, як казка прочитана, попросіть, щоб малюк переказав прочитане.

Розвивати мислення, увагу, пам’ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із малюком (саме гра перетворює нудне навчання на яскраву, цікаву пригоду), і під час щоденного побутового спілкування. Наприклад, коли Ви гуляєте з малюком, розказуйте йому про те, яка зараз пора року, що відбувається у природі; якого кольору проїхала машина; яке дерево вище, а яке нижче. Розказуйте різні відомості про навколишній світ. Розширювати словниковий запас малюка можна за допомогою гри «Хто більше?»: загадайте якийсь предмет, чи явище, і називайте його ознаки: хто більше назве? Наприклад: «сніг» - білий, холодний, блискучий, іскристий, м’який, ранній, несподіваний, глибокий, дрібний, пухнастий, лапатий іт. д.

Щоб розвинути дрібні м’язи руки, надавайте малюку можливість ліпити, малювати, розфарбовувати розмальовки; вирізати чи виривати пальчиками обведені фігурки. Створюйте разом з дитиною різні фігурки із паличок (можна використовувати навіть сірники – тільки обов’язково під Вашим наглядом). Нехай малюк складе таку саму фігурку, яку склали Ви, спочатку дивлячись на неї (так буде розвиватись сприймання, вміння орієнтуватись на зразок), а потім по-пам’яті (щоб розвивалась пам’ять, Ваші фігурки із сірників спочатку мають бути дуже простими, поступово їх потрібно ускладнювати).

Зараз у книжкових магазинах, на базарах, у кіосках можна придбати велику кількість книжок по розвитку мислення, пам’яті, уваги, сприймання, по підготовці дитини до навчання у школі. Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова включає достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, вміння керувати своїми емоціями (наприклад, слухати, не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусиль для реалізації мети, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу.

Наступний компонент – соціальна готовність. Вона містить у собі сформованість у дитині якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми, з вчителькою. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати взаємовідносини з однолітками і дорослими; уміння поступатись, підкорятись інтересам дитячої групи, класу; повага до бажань інших людей. Взагалі, дитина поводить себе з іншими дітьми у школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дитина у своїх взаємовідносинах з іншими дітьми є дзеркалом того, які взаємовідносини панують у сім'ї. Саме у родині дитина отримує перші зразки спілкування. Якщо дитина вдома є свідком неповаги членів сім’ї один до одного, сварок, бійок, то вона вважає таку поведінку нормальною і сама починає так поводити себе в школі.

Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роль – роль школяра. І тут багато що залежить від Вас, шановні батьки. Не залякуйте малюка школою, фразами подібними до такої: «Ось підеш у школу – там тобі покажуть!» Налаштовуйте малюка на школу позитивно: «У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного». Всі системи і функціональні дії організму дитини з початком навчання зазнають підвищеного навантаження. Насамперед, це стосується нервової системи. Дитина повинна вміти стримувати свою рухову активність, інакше їй буде важко відсидіти цілий урок, уважно сприймати інформацію вчителя. Щоб дитина успішно опанувала письмо, малювання необхідно мати розвинені дрібні м’язи рук і сформовані моторні навички. Ще однією дуже важливою умовою успішного навчання в школі є розвиток у дитини мовлення: звуковимови, зв’язного мовлення, вміння висловити свої думки. Дитина, що вступає до школи, має бути зрілою і в соціальному відношенні; досягти певного рівня розумового розвитку. Навчальна діяльність потребує запасу знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна вміти узагальнювати й диференціювати предмети і явища довкілля, уміти планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль. Дуже важливим є і позитивне ставлення до навчання. Тому поняття «готовність дитини до школи» розглядається як комплексне та багатогранне.

Розвивальне заняття «Ми малята, вправні дошкільнята!»

Мета: розвиток логічного мислення; вміння переключати, розподіляти увагу; формування вміння дітей класифікувати предмети; розвивати зорову пам’ять, дрібну моторику рук; сприяти розвитку комунікативних навичок дітей, навичок спілкування з ровесниками.

Обладнання: картки з малюнками, олівці, м’яч.

Хід заняття:

Вітання «Передай усмішку».

Діти стоять в колі з м’ячем в руках, повертаються один до одного по черзі , передають м’яч, говорять один одному компліменти і посміхаються.

2. Вправа «Знайди спільне».

Дітям надаються картки з зображеними різними малюнками, їх потрібно класифікувати по групах та назвати узагальнюючим словом (дикі тварини, домашні тварини, одяг, взуття).

3.Вправа «Вправні пальчики» (Додаток 1).

Діти з’ясовують, хто на чому подорожує, повторюють узагальнююче слово «транспорт», обводять малюнки по крапках, а розфарбовують той вид транспорту, що їм найбільше сподобався.

4. Гра «Потренуємо язичок».

Вивчення скоромовки: Бурі бобри брід перебрели,

Забули бобри забрати торби.

5. Гра «Замри».

Діти танцюють під музику. Коли музика замовкає, діти завмирають в позі, на якій закінчилася музика. Вибуває з гри учасник, який пошевелився на протязі 1-2хв.

6. Вправа «Що зайве» (додаток 2).

У кожній групі показати зайвий предмет і пояснити, чому він зайвий.

7. Вправа «Зоряне небо» (додаток 3).

Діти «прикрашають» зоряне небо символами: кожній цифрі від 1 до 10 належить відповідна позначка. Дітям потрібно під цифрами написати відповідні позначки. В ході вправи повторити цифри, назвати сусідів цифр, з’ясувати яке число більше чи менше і на скільки.

Підведення підсумків.

Ритуал прощання. Вправа «Комплімент».

Діти стоять в колі, тримаються за руки і прощаючись, говорять один одному компліменти по роботі на сьогоднішньому занятті.

Пам’ятка батькам які вперше приводять дитину в ДНЗ

· В ДНЗ малюка бажано привести в І половині дня, коли діти граються. Він познайомиться з однолітками і поступово включиться в сумісні ігри.

· По завершенню прогулянки дитині можливо самій захочеться разом з новими друзями зайти в ігрову кімнату. Нехай малюк відчує, що це цікаво – відвідати “ будинок де грають діти ”.

· Заберіть дитину перед обідом. Нехай перспектива пообідати за загальним столом здається дитині бажаною і цікавою.

· Ви самі відчуєте, коли дитину можна вкладати спати, залишити в дитячому садку на весь день.

· Якщо умови дозволяють вам не прискорювати події, то перші три – чотири тижні малюка краще забирати з ДНЗ перед денним сном. Так як, денний сон – ритуал домашній, при якому дитина особливо потребує фізичного зв’язку з мамою.

· Якщо дитина в середині дня починає сумувати за мамою, можна через вихователя передати для неї маленький привіт із дому, цукерку, картинку або просту гарну намистинку. Вручений в потрібний момент сюрприз, підвищить настрій дитини.

· Щоб дитині не було так сумно вкладатися спати в дитсадку, мама може дати з собою маленький альбом з сімейними фотографіями (класти під подушку “як талісман”).

· Забираючи дитину з ДНЗ, поцікавтесь у неї, як пройшов день, чим займались в дитсадку протягом дня. Уважно вислухайте новини з якими хоче поділитися ваша дитина.

· Старайтеся частіше спілкуватися з педагогами та помічником вихователя групи, не соромтеся розпитувати їх про свою дитину, обговорювати проблеми та шукати разом шляхи їх вирішення.